Науру – унікальна держава. І навіть не в тому плані, що вона є квазідержавою чи найменшою у світі. Унікальність стосується її новітньої історії.

Були часи, коли Науру був однією з найбагатших країн світу. У 1970-80-х роках Республіка Науру процвітала – рівень ВВП на душу населення був одним із найвищих у світі (50 тисяч доларів). Більшість жителів країни були багатими і ні в чому собі не відмовляли. Практично кожен мав автомобіль та гарний будинок.

А все – через відкриття величезних покладів фосфоритів. Багато держав поклали око на цей регіон, змагалися за багаті природні ресурси. Фосфати вперше знайшов Альберт Еліс із Нової Зеландії. Розробка корисних копалин почалася у 1906 році. З того часу приватні компанії викупляли в Австралії, яка фактично здійснювала управління державою, права на поклади фосфатів.

З 1947 року острів знаходився під спільним контролем Нової Зеландії, Австралії, та Великобританії. Ці країни збагачувались за рахунок фосфоритів, які станом на середину 1970-х видобувались у шалених кількостях – до 2 млн тонн за рік. І місцеві жителі, і іноземці в основному були залучені на цих роботах.

Коли ці корисні копалини вичерпалися, економіка країни рекордними темпами занепала. Науру за декілька років перетворилося з країни першого світу у країну третього. Через погану екологію тут немає туристів, а люди знаходяться на порозі голоду.

 Усі продукти, які є на Науру, привозять з інших країн. Через ізоляцію острова Науру (до найближчого сусіднього острова 288 км морем), їжа тут дуже дорога. На території країни вирощуються овочі та фрукти, та їх ледь вистачає для внутрішнього ринку.

Рівень безробіття у державі – один з найвищих на Землі, він перевищує 80 відсотків. Місцеве населення зайняте в основному на державних посадах. Тому наурійці  не з чужих слів знають, що таке міграція та робота закордоном. Та навіть місцеве населення, яке має досвід роботи за кордоном, не можуть влаштуватися на роботу у себе вдома.

Державного бюджету вистачає лише на утримання посадовців та забезпечення життєво-необхідних послуг – медицини, освіти тощо. Більшу частину бюджету складають дотації Австралії – у Науру розмістили табір для біженців, які намагалися незаконно пробратися в Австралію.

Більшість наурійців працюють вдома – на власному господарстві. Є декілька рибалок, але на весь острів є лише 2 судна, весь видобуток яких реалізують на острові.

На жаль, острів Науру не має майбутньому. І не через тотальну бідність, а через глобальне потепління. Дослідники прогнозують, що у результаті танення льодовиків він сховається під водою ще в цьому столітті.